У 1990-і роки глобальна логістика стає найважливішим стратегічним інструментом в забезпеченні конкурентних переваг на світовому ринку збуту продукції. Успіх досягається передусім за рахунок швидкої адаптації товаровиробників до умов ринкового середовища, що постійно змінюються, і попиту на продукцію. При цьому головною вимогою стало максимальне скорочення усіх тимчасових стадій життєвого (логістичного) циклу продукції, а саме: термінів проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, часу постачань сировини і матеріалів, тривалості виробничого циклу, термінів обробки замовлень, доставки і реалізації продукції. Скорочення тривалості цих стадій досягається за рахунок вузької спеціалізації функцій на кожній з них. В той же час дуже важливо забезпечити інтеграцію функцій і стадій при формуванні глобальних логістичних ланцюгів. Прискорення і посилення інтенсивності і складності матеріальних, інформаційних і фінансових потоків утрудняють рішення вказаних завдань, особливо при великій кількості ланок таких ланцюгів.

Надійність логістичних ланцюгів знижується через те, що зводяться до мінімуму матеріальні запаси у виробництві і глобальних розподільних мережах. Наслідком цих обставин є потенційна нестійкість глобальних логістичних систем. Для забезпечення їх стійкості і надійності потрібний розвиток інтеграції функцій як усередині самих систем, так і в їх взаємозв'язках з динамічним зовнішнім середовищем. Зовсім не завжди загальна сума витрат при русі матеріальних потоків знижується, коли зменшуються витрати, пов'язані з функціонуванням окремих ланок. Більше того, прагнення до зниження витрат по якій-небудь одній ланці без урахування його взаємозв'язку з іншими ланками може привести до протилежного результату.